Щодо відповідальності за привласнення знахідки

Заволодіння майном, яке з будь-яких причин опинилось у неналежному, але відомому для власника місці, слід розцінювати як крадіжку.

Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 21 серпня 2025 року у справі №688/2554/22, детальніше з текстом якої можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129691181.

За обставинами справи обвинувачена, перебуваючи в магазині, таємно викрала з поверхні прилавка мобільний телефон потерпілого, поклала його до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину.

Захист наполягав, що обвинувачена не мала умислу на вчинення крадіжки, оскільки відшуканий на полиці магазину телефон вважала знахідкою, мала намір повернути власнику за винагороду.

Верховний Суд вказав на правильність кваліфікації дій засудженої як таємного викрадення чужого майна.

За нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.

Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, у таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

а) воно вибуло з володіння власника;

б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника;

д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Водночас установлені судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні обставини вказували на такі факти:

- перебування об`єкту посягання у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину «Цукерочка», про що свідчило, зокрема, і те, що останній повернувся до приміщення і здійснював активні дії, спрямовані на відшукання втраченого телефону безпосередньо в межах саме цього магазину, що вказує на те, що телефон, попри його втрату власником, перебував у власності потерпілого, проте реалізувати своє право на користування, розпорядження ним тощо він не мав можливості через протиправні дії конкретної особи;

- реальну обізнаність ОСОБА_6 про те, хто є власником телефону, зокрема перебування останньої в черзі за потерпілим, наявність у телефоні банківської картки та паспорта потерпілого, тобто конкретної, а не ймовірної особи, що надавало безумовні підстави ОСОБА_6 точно ідентифікувати власника телефону й передбачити, що він повернеться за своїми речами та документами.

Крім того, зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачалося, що обвинувачена повідомляла очевидцям про знахідку і вчиняла дії, спрямовані на встановлення власника телефону, а поклала майно до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, із цього моменту отримавши реальну можливість розпорядитися ним, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність умислу на вчинення крадіжки.

Таку ж правову позицію Верховний Суд висловив у постановах: від 18 липня 2019 року у справі № 761/31918/14-к (провадження № 51-795км19), детальніше за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83203551; від 6 листопада 2018 року у справі № 127/3792/16-к (провадження № 51-51-6601км18), детальніше за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77720938; від 2 жовтня 2018 року у справі № 686/23920/16-к (провадження № 51-5623км18), детальніше за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/76945367.

Рекомендації про те, що робити із знахідкою, як діяти відповідно до закону, надає Міністерство юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/m/scho-robiti-zi-znahidkoyu.